 |
село засноване у 17 столітті. Назва "Попільня", як багато хто вважає, прийшла з розвитком виробництва поташу, який виготовляли з попелу спалених дерев. |
Наш край на початку ХХ століття (1901 - 1917 рр.) 1.Адміністративно-територіальний устрій.
На початку століття територія сучасної Житомирщини перебувала у складі двох губерній - Волинської та Київської. Сучасна Попільнянщина знаходилася у складі Київської губернії, Сквирського повіту. 2.Економіка. а) Сільське господарство: Близько 90% населення проживало в сільській місцевості, основне заняття якого було сільське та лісове господарство. Власниками земельних угідь, крім поміщиків, були церкви та монастирі. В межах сучасної Житомирщини 1,5 тисячі православних церков володіли 83,6 тисяч десятин земельних угідь. Наприклад 2 церкви у с.Паволочі мали по 116 і 124 десятин, в с. Великі Лісівці – 122. У розпорядженні 101 римо-католицького костьолу було 12 тисяч десятин землі. По 110 десятин мали у своєму розпорядженні настоятелі Городницького, Тригірського, Любарського, Бердичівського, Білилівського монастирів.23,3 % землі перебувало у володінні держави. Селяни, що працювали на цих землях сплачували в казну грошовий податок.Трохи більше 40 % усієї землі знаходилось у користуванні селян. У середньому на селянське подвір`я припадало на Волині 2 десятини землі, а у Сквирському повіті по 3,5, що при низькій урожайності (8-9 цент/ га) не забезпечувало прогодування родини. Більшість селянських господарств використовували волів як робочу худобу і користувались примітивними знаряддями праці: соха, коса, ціп, серп. Лише незначна частина селянських господарств могла придбати залізний плуг та тяглову силу - коней. На початку століття кінь коштував 19 -25 рублів, що було дуже великою сумою для малоземельних селян.Питання малоземелля та безземелля селян не були вирішені і під час аграрної реформи П.А.Столипіна (1906 -1912 рр.) , яка лише активізувала соціальне розшарування на селі та загострила протиріччя навколо землі.
Особливості аграрної реформи Столипіна на Волині: 98,2 % селянських господарств вели подвірне землеволодіння і лише 1,8 % - общинне. Тому реформа була зосереджена на ліквідації черезсмужжя - зведення земельних наділів у єдине ціле шляхом утворення хуторів. Царський уряд прагнув перетворити Волинську губернію на зразок хутірського господарювання. Тут було створено 11.399 хутірських землеволодінь, які одержали державну допомогу у середньому по 11 десятин землі. Селянський банк надав їм кредит в сумі 538.870 руб. для викупу землі. На Житомирщині до хутірської системи землеволодіння перейшли 35.836 господарств, що склало 1,1 % від усіх селянських дворів.В ході реформи відбувається виїзд населення до Вологодської, Калузької, Смоленської, Орловської, Томської, Іркутської, Тобольської губерній, Приморського краю та Казахстану(115 тисяч сімей). Однак не дивлячись на певні пільги: земельні наділи по 3-5 десятин, позики на переїзд і обзаведення господарством, на 5 років звільнення від сплати податків, на 3 роки - від військової повинності, повернулось назад додому – 23,6% переселенців. Аграрне перенаселення в Україні складало 8 млн. чол., з них на Волині - понад 110 тисяч.Значна частина селянських господарств, придбавши землю, не змогла організувати ведення господарства через відсутність робочої худоби, відсутність необхідного реманенту, грошей для сплати податків. Розорившись вони продавали землю за безцінь. Так у с. Верхівні із 444 селянських дворів придбали землю 244, а незабаром 100 з них змушені були продати свою землю. Такі явища були характерні для кожного села та містечка.Реформа зберегла кріпосницькі пережитки. Поміщики Потоцький, Сангушко, Радзивіл, Терещенко мали кожний понад 170 тисяч десятин землі, граф Стоцький лише у Романівській волості володів понад 13.760 десятинами землі.В поміщицьких маєтках та куркульських садибах працювало понад100 тисяч сільськогосподарських робітників нашого краю. Їхня заробітна плата під час сезонних робіт у полі складала 40 копійок. На сіножатях у Федора Терещенка чоловіки отримували 32 коп. за день, жінки – 22 коп., підлітки – 11копВ наслідок реформи на Житомирщині виникло 11% куркульських та 25 % середняцьких господарств. На куркульський двір припадало в середньому до 20, а на середняцький – 9-10 десятин землі. Ці господарства працювали на потреби внутрішнього ринку. Продуктивність однієї десятини становила 25 руб. прибутку. б) Промисловість: На товарні відносини переходили і промисловці. На початку ХХ ст.. в межах сучасної Житомирщини працювали 281 фабрика і завод з 6-ма тисячами вільнонайманих робітників. Житомир став промислово-торговим центром на Волині: 46 промислових підприємств. За ним Овруч – 32, Бердичів – 25, Новоград-Волинський – 21, Народичі – 16, Коростень- 15, Попільня – 13, Володарськ-Волинський, Малин – по 11 та ін. Крім того, 593 дрібних кустарних підприємства знаходились в селах і працювали теж на потреби ринку – 91 % з них займались переробкою продукції землеробського і тваринницького походження та корисних копалин.На початку століття у с. Попільня продовжував процвітати промисел, який дав назву селу, а пізніше і станції Попільня. Це випалювання деревного вугілля та виробництво поташу.Після вступу до ладу в 1909 р. Бердичівського пісочно-рафінадного цукрового заводу Житомирщина посіла 5 місце в розвитку цієї галузі в Україні: 10 цукрових заводів. На території сучасної Попільнянщини діяло три цукрових заводи в селах Ходорків(заснований у 1860 р. польським поміщиком Юліаном Романовичем Левандовським), Андрушки (збудований у 1860 р. братами-куцями М.Ф. і.Л.Ф.Поповими)та містечку Корнин ( збудований у 1860 р. відставним генерал-лейтенантом Карлом Богдановичем Вейсом). Загальна сума прибутку цукрозаводчиків становила 13, 8 млн.руб.Важливе місце у економіці краю посідали пивоварна, винокурна та спиртова галузі. З випуску спирту Волинь займала 7 місце в Російській імперії.Продукцію рослинного походження з переробки зерна на товч, борошно виготовляли понад 30 невеликих фабрик. |
|
|
|
